Під час зустрічей з клієнтами дуже часто постає питання про навички спілкування. Це може бути що завгодно, з будь-якої сфери життя. Правда!

Переконати співрозмовника; пояснити свою поведінку; з’ясувати деталі свого службового або навчального завдання; запитати дорогу; познайомитись і зацікавити собою; отримати певну посаду; зробити презентацію; порозумітися з дитиною або з ображеним сусідом; пояснити власним батькам, що я вже доросла дівчина п’ятдесяти років…. Майже все в нашому життя відбувається завдяки нашій спроможності увійти в контакт з іншою людиною, зрозуміти її потреби і прагнення, дати уявлення про свої і досягти домовленості в тій чи іншій формі.

Але, як завжди, не все так просто, як психотерапевти розповідають. Виявляється, що на кожному крихітному етапі можуть бути перешкоди і складнощі.

В реальному житті з якихось причин я не можу відкрити рота у вирішальну мить. Або мені здається, що мене ніхто не хоче слухати, бо я не цікава нікому. Може навіть я говорю чітко і послідовно викладаю свої ідеї, а люди потім завжди, як змовились, кажуть, що було зовсім не зрозуміло. А ще може бути, що коли я стійко захищаю свої особистісні кордони, хтось потім може це називати агресивною поведінкою. В якусь мить я відчуваю себе зайвою, самотньою, іншою, майже НЛО. І разом з тим, я зовсім не розумію, як з цим нещастям бути, як собі зарадити.

Звичайно, можна шукати причини і джерела походження в дитинстві (і це абсолютно правильно), можна згадати багато психотравмуючих ситуацій упродовж всього життя (усі вони негативно вплинули на мою спроможність комунікувати), можна віднайти якогось дуже не соціалізованого родича, щоб зробити його винним у всьому (доведено, що генетика грає не будь-яку роль). Все це буде правильно, але зовсім даремно – ця інформація не допоможе мені краще порозумітися з оточуючими. Що робити з цими знаннями? Як вони допоможуть бути приємнішим в спілкуванні?

На щастя, є дієвий варіант. Комунікувати можна навчитись, навіть якщо щось не спрацювало у ранньому віці. Треба звернутись до психотерапевта, поскаржитись (це вже перший крок!), скласти план порятунку і почати працювати. Психотерапія має у своєму розпорядженні багато інструментів і теорій стосовно того, як підвищити якість навички спілкування (однієї з найдорожчих на сьогодні soft skills, до речі). Краще за все робити це в групі, щоб легко було спостерігати, вчасно виправляти та керувати процесом. Крім безпосереднього відпрацювання навичок, в групі я можу здобути досвід коректного, обережного поводження зі мною в різних ситуаціях. Можна отримати щирий, відвертий зворотний зв’язок. І, що дуже важливо, це безпечно.

Така терапія дає розуміння про реальне ставлення до мене інших, про найвдаліші і недолугі варіанти моїх реакцій на чиїсь дії. Я можу отримати в групі живий реальний досвід, зробити таку собі репетицію справжнього життя. І якщо така можливість є, надія на можливість домовитись один з одним, отримати задоволення від спілкування зберігається.