Що таке екзистенційна ізоляція?

Протягом століть проблемою самотності, її вивченням займалися і продовжують займатися філософи, богослови, соціологи, психологи. Навіть, не звертаючи уваги, на відносно не великий термін існування психології, як самостійної науки, майже в кожному з її напрямків можна знайти пов’язані з самотністю концепції, теорії та дослідження. Дослідженням даного екзістенціала займалися і продовжують займатися багато вчених, серед яких М. Бердяєв, М. Бубер, Дж. Бюджентал, Е. Гуссерль, Е. ван Дорцен, А. Камю, Р. Мей, Ж.-П. Сартр, М. Хайдеггер, І. Ялом, К. Ясперс та ін. Кожен з яких, по-різному розглядав екзистенціальну ізоляцію. Одні бачили корінь самотності в дитинстві, як протилежності близькості, інші, як прояв слабкої адаптації особистості, причиною якої є феноменологічна невідповідність уявлень індивіда про власне «Я». Деякі представники соціальної психології, вважають відповідальним за виникнення самотності, суспільство.

Ми розглядаємо самотність, або екзистенціальну ізоляцію як вектор буття людини, від якого сучасна людина намагається сховатися в буденність, що має двовекторну спрямованість. З одного боку, вона буде проявлятися у вигляді заглибленості в роботу, турботи та ін., так званий конструктивний шлях. А з іншого боку, в різного роду адикції, патологію, так званий деструктивний шлях, який може привести до розвитку депресивних станів.

Тому, перебуваючи в екзистенціальній ізоляції, суб’єкт відчуває гостре почуття самотності, відчуженості, що згубно впливає на багато сфер життя.

Таким чином, актуальним є своєчасне виявлення того, що суб’єкт переживає екзистенційну ізоляцію з метою організації вчасної допомоги в даному стані.

В екзистенціальній психології існує таке поняття, як екзистенційна криза. У працях психологів-екзистенціалістів (В. Франкл, І. Ялом і ін.) екзистенційна криза описується як різка зміна (руйнування) способу життя, або як внутрішня картина себе і світу, надзвичайна подія в долі людини, як особливий момент, в який людина розуміє неможливість жити далі таким життям, яке було до цього. Така зміна способу життя можлива при зіткненні з однією з екзистенціальних даностей. Однією з таких даностей є ізоляція, яку ми вивчали в даній роботі. Говорячи про ізоляцію, ми маємо на увазі більш фундаментальну ізоляцію, яка характеризується відокремленістю між індивідом і світом.

Депресія – це стан суб’єктивного переживання дисстресса, що відрізняється від клінічної депресії відсутністю 3-х симптомів: абулія, акінезія, апатія. З точки зору екзістеціаналізма, депресія – це складні стосунки з життям.

Виділяють основні дві методики діагностики депресивних станів:

Методика діагностики духовної кризи (ДДК) Л.В. Шутова, А.В. Лящук. – для дослідження екзистенціальної ізоляції.  Дана методика максимально розкриває не тільки наявність екзистенціальної ізоляції, а й наявність духовної кризи. За допомогою показників за рівня переживання екзистенційних даностей можна виявити 5 основних тенденцій.

Методика диференціальної діагностики депресивних станів Зунг (адаптація Т. І. Балашової) – відповідно для дослідження депресивних станів (субдепресій). Вона розглядає тільки депресивні стани, без наявності клінічної депресії.

Особистість відчуває себе самотньою, коли їй потрібно приймати рішення і ніхто не зробить це за неї. Тоді її поглинає жах перед зустріччю з буттям і вона ізолюється, що впливає на прояви психопатології.

Також існує тимчасова самотність, у зв’язку зі зміною місця проживання, зміни роботи або будь-якими іншими подіями і постійне, більш глибоке, фундаментальне відчуття відокремленості від світу.

У всіх категоріях депресивних станів присутня екзистенціальна ізоляція, як прикордонного стану, так і глибокого стану. З цього ми можемо зробити висновок, що екзистенціальна ізоляція служить фактором виникнення депресивних станів!